“Juliette—Queen of Podil”
Podil—the historical part of the center of Kyiv—is now one of the centers of city life. There are cafes and restaurants, small shops and offices, an observation wheel, one of the most important educational institutions of the country, a market whose history dates back to the 15th century, architectural monuments of the Cossack Baroque, Middle Ages, Soviet Union, cult cinema, cult clubs… And it is in Podil that Juliet lives.
Juliet is 10-12 years old, she is smart, beautiful, independent, practical, a little spoiled. she has a difficult character and is not always in a good mood, but despite this, she is a very good girl.
As long as I have known her, which is about 5 or 6 years, she has lived under the stairs leading to several salons located on the first floor of one of the residential buildings. Juliet is a local star, Juliet is a dog.
No one knows where she got this name from, how she started living under the stairs, or how many small businesses have changed over her head. But, (almost) everyone knows Juliet.
Her bowl is always full of food (and this is constantly used by the pigeon neighbors), and often, by the composition of the food, you can discover that some of the residents of the area have had a celebration, because Juliet's menu includes leftover sausages, ham, cheese, sometimes even jamon.
She guards her territory, greets acquaintances, and is one of those phenomenas that unites completely different people. Juliet is a guide between social worlds, through her the rhizome of local life is formed. Moreover, these roots extend to other areas of the city. So, a woman who once moved from Podil still to came to see Juliet during the COVID-19 lockdowns—and this is just one example.
At the end of February, I kept thinking of Juliet. I knew that she would cope better than anyone, but I also understood that war does not spare anyone.
As soon as the opportunity arose at the beginning of March I went to Podil. I saw block posts, anti-tank obstacles, bullet marks and broken windows. I didn't see Juliet.
I already knew that she was scared of explosions, gunshots, air alarms, and that she was running around the district, looking for protection...
I know that she still lives in Podil, but in a new place, and someone is taking care of her—because the queen always needs care.
This video is an attempt to find Juliet and tell her story. This is a series of interviews with people who knew Juliet and fixation on the places where she lived. But this is also a story about the inhabitants of the city, about their experiences of living in war, about the fact that war changes everything forever.
«Джульєтта — королева Подолу»
Поділ — історична частина центру Києва — зараз є одним з осередків міського життя. Тут знаходяться кав’ярні та ресторани, невеличкі крамниці та офіси, оглядове колесо, один з найважливіших навчальних закладів країни — університет Києво-Могилянська Академія, ринок — чия історія походить з 15 ст., архітектурні пам’ятки періодів козацького бароко, Середньовіччя, Радянського Союзу, культовий кінотеатр, культові клуби… І саме на Подолі живе Джульєтта.
Джульєтті 10-12 років, вона розумна, красива, незалежна, практична, трохи розпещена, в неї непростий характер та не завжди буває гарний настрій, але попри це, вона дуже гарна дівчинка.
Скільки я її знаю, а це десь 5 чи 6 років, вона живе під сходами, що ведуть до декількох салонів, що розташовані на першому поверсі одного з житлових будинків. Джульєтта — локальна зірка, Джульєтта — собака.
Ніхто не знає звідки в неї це ім’я, як вона почала жити під сходами, скільки маленьких бізнесів змінилося над її головою. Але (майже) всі знають Джульєтту.
Її миска завжди сповнена їжею (чим постійно користуються сусіди-голубі), і часто, за складом їжі можна виявити — в когось з мешканців району було свято, бо в меню Джульєтти — залишки ковбас, шинки, сиру іноді навіть хамону.
Вона охороняє свою територію, вітається зі знайомими, та є одним з тих феноменів, що об’єднує зовсім різних людей. Джульєтта — провідник між соціальними світами, через неї формується ризома локального життя. Ба, більше, ці коріння тягнуться й до інших районів міста. Так, жінка, що свого часу переїхала з Подолу, приїздила до Джульєтти під час ковід-локдаунів — і це тільки один з прикладів.
У кінці лютого, я постійно пригадувала Джульєтту. Я знала, що вона, як ніхто, дасть собі раду, але й розуміла — війна не жаліє нікого.
Як тільки з'явилася можливість, на початку березня, я пішла на Поділ. Я бачила блок пости, протитанкові загородження, сліди від куль та розбиті вікна. Я не побачила Джульєтту.
Зараз я вже знаю, що вона була налякана через вибухи, постріли, повітряну тривогу, що вона бігала районом, та шукала захисток… Я знаю, що вона все ще мешкає на Подолі, та хтось опікується нею — бо королеві завжди потрібна опіка.